Великите славянски земи - цифри и факти Статии,Новини,Коментари,Национализъм,Варна,България,Свят,Спорт,Култура,Тийнейджъри,Икономика,Наука и технологии

Прегледи: 6454 - Коментари: 2Великите славянски земи - цифри и факти

НационалистБг.ком публикува само цифри и факти за числеността, езика и местоживеенето на славяните по света:

slavia-slavialand13.tripod.com
DISTRIBUTION OF THE SLAVIC LANGUAGES IN EUROPE
The Slavic peoples are the most numerous ethnic and linguistic body of peoples in Europe. They speak Slavic languages and reside chiefly in the east of that continent, but are also found in Asia east to the Pacific Ocean.
Ethno-cultural Subdivisions
One can customarily divide the Slavs into the following subgroups:

East Slavs:
Russians
Lipovan Russians Рomors Rusyns /Ruthenes/ Lemko Bojko Hucul
Ukrainians

Belarusians
Poleszuks /transitional between Ukrainians and Belarussians/

West Slavs:
Poles
Kaschubians and Slovincians Mazur Silesians Kociewiacy Borowiacy
Warmiaks Moravians
Czechs
Slovenians
Slovaks
Sorbs /Lusatians, Serb-Lusatians/

South Slavs:
Bulgarians
Bessarabian Bulgarians Banat Bulgarians Bosniaks
Croats
Bokelji Bunjevci Janjevci Molise Croats Сarashevian Croats
Croats in Slovakia Moravian Croats Burgenland Croats Torbesh Miyak
Serbs
Montenegrins
Bokeljs Goranci Molise Serbs Karantanians /Proto-Slovenes/
And Yugoslavs?

Subcategories
B Belarusians
Bokeljs Borowiacy Bosniaks Boyko Bunjevci
Bulgarians
C Croats
Czechs
D Dregovichs Drevlians
G Goranci
H Hutsuls
I Ilmen Slavs
J Janjevci
K Karantanians Kashubian Kociewiacy Krivichs
L Lemko Lipovan
M Mazur Molise Croats Moravians Мuslims by nationality
Montenegrins
P Poles
Poleszuk
R Radimichs Rusyns /Рутени - в Западните Карпати и около/
Russians
S Serbs
Slovaks
Slovenians
Slovincians Sorbs /Лужишки сърби - в Източна Германия, изток-югоизток от Берлин/
T Torbesh
U Ukrainians
W Warmiak
Y Yugoslavs ?

ЛИПОВАНИ LIPOVANS
EAST SLAVS.. RUSSIANS - LIPOVAN RUSSIANS
Lipovan... Липовани
Lipovans or Lippovans /Old Faith Believers, Old Rite Followers/ are a small about 40,000 Slavic ethnic group of Russian origin residing in the delta of the Danube River in the east of Romanian Tulcea county. They emigrated from Russia over 200 years ago as dissenters with the mainline Russian Orthodox Church. They settled along the Prut River in modern Ukraine and in the Danube delta. They have maintained strong religious traditions that predate the reforms of the Russian Orthodox Church undertaken during the reign of the Peter the Great.

/Русский/
ВОСТОЧНИЕ СЛАВЯНЕ .. РУССКИЕ .. ЛИПОВАНЕ
Липоване /Филипповцы, Филиппоны, Дунаки,рум Lipoveni/, старообрядцы поповского направления и этнографическая группа русских. В конце XVII — начале XVIII веков после церковных реформ Никона они переселились в Молдову и Буковину. По одной из версий название "липоване" происходит от искажённого слова "Филиповцы", по другой от липовых рощ, где липоване скрывались. Слово впервые встречается в австрийском документе с 1733 года. В настоящее время большинство липован проживает в Румынии /северо-западная Добруджа, жудецы Ботошани, Сучава, Яссы, Васлуй, Нямц, Бакэу, Галац, Брэила и, главным образом, в Тулче/, на Украине /Вилково и окрестности/, в Молдове и частично в Болгарии.
В настоящее время липован насчитывается 37 тыс. человек по официальным данным и 100 тыс. по неофиальным. В 1990 году в Бухаресте была основана "Община русских-липован", которая издаёт газету "Зори-Zorile" и журнал "Китеж-град".

/Romana/
Lipoveni
Lipovenii sunt un mic grup etnic slav /aprox. 40.000 persoane/ de origine rusesc care locuiesc special Delta Dunai, Tulcea precum regiunea din Ucraina.

EAST SLAVS .. RUSSIANS - POMORS .. RUSSIANS
Pomors .. Поморы Pomors Поморы
POMORS - /Russian: Помо'ры/ are Russian settlers of the White Sea coasts, where they used to live side by side with the Kola Norwegians /to the west/ and the Nenets people /to the east/. As early as the 12th century, explorers from Novgorod entered the White Sea through the Northern Dvina and Onega estuaries and founded settlements along the sea coasts of Bjarmaland. Their chief town used to be Kholmogory, until the rise of Arkhangelsk in the late 1500s. From their base at Kola, they explored the Barents Region and the Kola peninsula, Spitsbergen, and Novaya Zemlya. Later in history, the Pomors discovered and maintained the Nothern Sea Route between Arkhangelsk and Siberia. With their ships /koches/the Pomors penetrated to the trans-Ural areas of Northern Siberia, where they founded the settlement of Mangazeya east of the Yamal peninsula in the early 1500s. Their name is derived from the Pomorsky /literally, "maritime"/ coast of the White Sea /between Onega and Kem/, having the root of more /море, meaning "sea"/. The same root is evident in the toponym Pomerania. The most famous Pomors are Mikhail Lomonosov , Fedot Shubin /both born near Kholmogory/, and Semyon Dezhnev /born in Veliky Ustyug/.
The traditional livelihoods of the Pomors based on the sea included animal hunting, whaling and fishing; in tundra regions they practiced the reindeer herding. Sea trading in corn and fish with Northern Norway was important for them. This trade was so intensive that a kind of Russian-Norwegian pidgin language Moja tvoja /or Russenorsk/ was created and used on the North Norwegian coast in 1750–1920. After the collapse of the Soviet Union a debate has started as to whether the Pomors should be recognized as an indigenous people and included into the list of Nothern indigenous peoples if Russia. As per the 2002 Census, 6,571 people in Russia identified themselves as Pomors, almost all of them in Arkhangelsk Oblast /6,295/ and Murmansk Oblast /127/. It should be noted that one of the three universities of Arkhangelsk is named the Pomor State University. In line with the current Russian trend towards agglomeration of least populated and/or poorest federal subject into bigger entities, a merger of Arkhangelsk and Murmansk Oblasts, the Komi Republic, and the Nenets Autonomous Okrug has been proposed, one of the possible names of this new territory being the Pomor Krai.

/Русский/
ВОСТОЧНИЕ СЛАВЯНЕ .. РУССКИЕ .. ПОМОРЫ
Помо'ры — субэтнос русского народа, потомки древних русских поселенцев, селившихся начиная с XII века на юго-западном и юго-восточном побережье Белого моря. Этноним произошёл от названия юго-западного побережья Белого моря — Поморский берег. В период с XII века по XV век Поморье было колонией Великого Новгорода, откуда и происходило большинство поселенцев. Поморы частично ассимилировали автохтонное финно-угорское население. Поморы издавна занимались рыболовством, торговым мореплаванием и судостроением. На парусных судах /кочах/ они посещали полярные земли и острова /Колгуев, Новая Земля/, впервые достигли архипелага Шпицберген /его поморское название Грумант, возможно, произошло от искажённого "Гренландия"/, на восток доходили до северной Сибири, где основали город Мангазея. В XVI—XVII вв. выходцы из Поморья сыграли существенную роль в освоении Россией Сибири. Во время всероссийской переписи населения 2002 года поморами назвали себя 6571 человек /почти все они проживают в Архангельской области/.

БУКОВЦИ BUKOVCI
EAST SLAVS .. UKRAINIANS - BUKOVCI .. БУКОВЦИ
BUKOVINA БУКОВИНА Bukovina
Romanian map with Bukovina teritory now split between Romania and Ukraine highlighted /the border between Romania and Ukraine is represented by a red line/.
Bukovina is now divided between northeastern Romania and southwestern Ukraine
Bukovina: From 1775 to 1918, the easternmost crown land of the Austrian Empire; now divided between Romania and Ukraine. As a multi-ethnic province, its name has several spellings: Bukowina or Buchenland in German, Bukowina in Polish, Bucovina in Romanian, and Bukovyna in Ukrainian, all of which mean Land of Beech Trees. Bukovina, on the eastern slopes of the Carpathian mountains, was once the heart of the Romanian Principality of Moldavia, with the city of Suceava being made its capital in 1388. In the 15th and 16th centuries, the Painted Monasteries of Arbora, Dragomirna, Humor, Moldovita, Putna, Sucevita, and Voronet were constructed under the patronage of Stefan the Great and his son Petru Rares. With their famous exterior frescoes, these monasteries remain some of the greatest cultural treasures of Romania, today. Historic area of Bukovyna (Bukovina, Bukovin, Bukowin, Bukovyna, Bucovina) Historic areas of Polissya, Polessye, Polissia / Chernihivshchyna

/Українська/
СЛОВ’ЯНИ .. УКРАЇНЦы; .. БУКОВЦИ
Буковина - історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Днiстра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. Нині ця територія входить до складуУкраїни /Північна Буковина – Чернiвецька область/ та Румунiї /Південна Буковина - обл. Сучава та Ботошани Румунії/. Свою назву, яка вперше зустрічається у 1392, Буковина одержала від обширних букових лісів, що покривали значну частину її території. стоянки зарубинецької /2 ст. до н.е. - 2 ст. н.е./ та черняхівської
/2 - 7 ст./
/Romana/
Bucovina Regiunea istorica Bucovina, al teritoriu se prezent peste zona din apropierea Suceava, Moldovenesc, Siret Vicovu de Sus din Romania i Cernui, Storojine; din Ucraina, este confundat, adesea, cu de Sus a Moldovei.

РУСИНИ RUSYNS
EAST SLAVS .. UKRAINIANS – Rusyns .. Ruthenians... Русини, Руснаци /Бълг. - Рутени/
/The Ruthenian flag of the Ruthenians of the World /Transcarpathia, Slovakia, Hungary and the USA/.
Ja Rusyn byl,
Jesm'y budu,
Ja rodylsja Rusynom,
Cestnyj moj rod ne zabudu
Ostanus’ jeho synom!
I was, I am, and will always remain a Rusyn,
I was born a Rusyn,
I shall never forget my honorable heritage,
I shall remain its son.
by Istvan Molnar, 15 June 2000
By the name RUSINI or RUSYNS we called today two Slavic people
1.Carpatho-Rusyns
2.Vojvodina Rusyns
The Carpatho-Rusyns are central European people,
numbering approximately 1,2 million, who live within the borders of five states: Poland, Slovakia, Ukraine, Romania, and Hungary. They have never had a state of their own.
Country Official data Estimate
Ukraine 650,000
Slovakia 49,000, 130,000
Poland 60,000
Yugoslavia 19,000, 25 ,000
Romania 1,000, 20,000
Czech Republic 1,700, 12,000
Croatia 3,500, 5,000
Hungary 3,000
United States 12,500, 620,000
Canada 20,000
Australia 2,500
TOTAL 1,547,500

РУСИНИ - НАЙСТАРШИ ПОЗНАТИ СЛАВЯНЄ
Carpatho-Rusyns Flag
Ruthenians or Ruthenes- group of Slavic tribes living in Eastern Europe between the Black Sea /south/ and the White Sea /north/. Their name first appears in the 9th century AD. The most important tribes were /according to the Primary Chronicle/: the Polans /the area around Kiev/, the Volhynians /Volhynia/ the Dregovichs /Drehovichs/ /Polesie, Belarus, Ukraine/, the Drevlians, the Radimichs, the Krivichs the Ilmen Slavs. Zakarpattya or Transcarpathia /Закарпатська область, Zakarpats'ka oblast' in Ukrainian/ is a region of Ukraine. Its capital is Uzhhorod. Ruthenes /also called Rusyns, Rusins, Rysin, Carpatho-Rusin, Russniaks/ are several East Slavonic ethnic groups speaking dialects related to Ukrainian. There also exists a Rusin national movement considering national unity of those groups as a separate Slavonic ethnic group with language related to the Ukrainian and Slovak. They inhabit the Carpathian Ruthenia region of western Ukraine and parts of Slovakia and Poland. Main groups of Ruthene Higlanders in the former Galician Carpathians are called /from west to east/ Lemko /Poland/, Bojko /Ukraine/, Hucul /Ukraine/.
Famous Rusyns Andy Warhol /August 6, 1928 - Februar 22, 1987/ was an American painter and major figure in the pop art movement. Warhol was born Andrew Warhola in Pittsburgh, PA, United States, to Slovakian immigrants of Ruthenian ethnicity.

СЛОВ’ЯНИ .. УКРАЇНЦы .. РУСИНИ
/Українська/
Русин
1.Русин /польськ. rusin - русин, русич, руськи люд/, назва, похідна від Русь, на визначення людини, приналежної до Русі, руськогго роду, засвідчена в угодах Олега з греками 911 /7 разів/ та Ігоря 945 /6 разів/ і згодом у Київській Русі Галицько- Волинскій держави та Великому князівстві Литовському. З XVI ст. під польським впливом починає використовуватися у множині — русини — для позначення людей руського народу /спільна назва українців і білорусів, у тогочасному латинському написанні Rutheni або Ruteni, польськ. rusini, rusacy/ З часів Козацької держави назва замінюється на українець, українці, або похідні від книжного терміну Малоросія, Мала Русь, назви малоросіянин, малорус, малорс. На українських землях у межах Австро-Угорщини /Галичина, Буковина, Закарпаття/ назва Русь утрималася до Першої світової війни, на Закарпатті, Галичині та серед лемків - до 1944 р., на Пряшівщині, в українських поселеннях уЮгославії та серед закарпатської еміґрації у США тримається донині /також у формі руснак/.
2. Русини - етнічна група представники якої проживають на територіях так званої Подкарпатської Руси /теперішньої Закарпатської області/ та східної частини Словаччини.
На питання чи сучасні русини мала етнічна група, чи четверта східнослов'янська нація, на жаль, єдиної точки зору досі не існує. Ці два погляди мають своїх прихильників. За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року 10183 чоловік заявило про свою належність до русинів.
Рутени
Рутени /латинське Rutheni, Ruteni/, синонім назви русини, українці, вживаний уже в хроніках 11 — 12 ст. /Rex Ruthenorum в Annales Augustani, 1089; Mare Rutenum у Гельмольда; Ruteni у Саксона Граматика та ін./; згодом, у 15 — 17 вв., поль. і зах.-евр. істориками /Я. Длуґош, Матвій з Мєхова — Ruteni на відміну від Moskouitae, О. Ґваньїні та ін./. З 1596 назва Р. була прийнята в документах римських пап і Рим. Курії для унійних українців і білорусів. Збірна назва Рутенія /Ruthenia/ засвідчена тільки інколи на геогр. картах 14 — 18 ст. для Червоної Руси чи усієї укр. території та в 20 в. в зах. літературі для Закарпаття. З кін. 19 і поч. 20 в. назви P., рутенський /нім. Ruthenen, франц. Ruthеnes й англ. Ruthenians/ вживали у своїх працях ін. мовами укр. й ін. мовознавці /О. Огоновський, Є. Желехівський, С. Смаль-Стоцький, Т. Ґартнер, Б. Унбеґаун, історик І. Борщак та ін./ для відрізнення термінів русини, руський вад росіяни, російський у перекладі на ін. мови. З цією ж метою для відрізнення Руси від Росії, вживали назви Ruthenia деякі з поль. істориків /О. Галецький/. У другій пол. 19 в., в умовах боротьби між українцями народовецького напряму з консервативно-угодовйми русинами, паралельно з назвою Р. вживано синонім "рутенці" з саркастично-презирливим забарвленням для визначення надто льояльних до австро-угор. влади елементів серед гал. суспільства. У цьому розумінні цю назву застосовували І.Франко /оп. "Rutency", зб. оп. "Рутенці: типи гал. русинів із 60-их та 70-их pp. минулого в.", 1913), М. Павлик та ін. у сатирах та ст. проти гал. назадництва. Назва "рутенці" подекуди відповідає назвам "малороси" або "тоже малороси" на Центр. і Сх. Укр. Землях.

Русинська мова
Русинська мова – група діалектів, якими розмовляють етнографічні групи Сербії, Словаччини, Польщі та України. В Україні носії цих діалектів мешкають переважно на Закарпатті. Деякі науковці виділяють ці діалекти в окрему мову, в той час більшість філологів України і світу схильні вважати їх окремою діалектичною групою у складі української мови. Вона належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов, поряд з українською, російською та білоруською. Серед цих мов найбільше спільних рис з українською. Вважається, що русинська походить з лемківського діалекту української мови. Українські мовознавці вважають її діалектом української мови, тобто це карпатська група південно-західного наріччя. До якої входять:
бойківський говір /північнокарпатський, або північнопідкарпатський/;
закарпатський говір /середньозакарпатський, підкарпатський, південнокарпатський/;
лемківський говір /західнокарпатський/.
До письмового вжитку ця мова пробиває собі дорогу з кінця 19 ст. Довгий час вона не мала свого літературного варіанту. 1923 року була видана граматика, де були визначені норми русинської мови.

RUSYNS РУСНАЦИ
Rusyns who lived in SERBIA-MONTENEGRO in county of VOJVODINA
1 Бaчинци Шид 292 2 Бeркaсoвo Шид 239 3 Бикич Дoл Шид 187 4 Вeрбaс /бeз нaсeлєньoх/ 1695
5 Дюрдьoв Жaбeль 1429 6 Ґoспoдїнци Жaбeль 187 7 Кулa /бeз нaсeлєньoх/ 844
8 Кoцур Вeрбaс 2462 9 Нoвe Oрaхoвo Бaчкa Тoпoля 221 10 Нoви Сaд /зoз нaсeлєнями/ 2310
11 Руски Кeрeстур Кулa 5082 12 Сримскa Митрoвицa /зoз нaсeлєнями/ 859
13 Субoтицa /зoз нaсeлєнями/ 138 14 Ш и д /бeз нaсeлєньoх)/ 742
Vojvodina Rusyns -the biggest place is SRPSKI KOSTUR /СРПСКИ КОСТУР/ near the city of KULA /КУЛА/. They came in the middle of the 18 century, mostly from Hungarian northeast provinces, such as ZEMPLIN, SARIS, BORDOS. Their language has west slavic characteristics. Vojvodina Rusyns call themselves RUSNACI /РУСНАЦИ/. The name RUSINI or RUSYNS was brought by intellectuals who studied in Carpatho-Rusyn schools in cities like UZHGOROD, /УЖГОРОД/ and so on, at the end of the 19th century. This new name /RUSINI/ was accepted in the Kingdom of the Serbs, Croats and Slovenians as the official name of the Vojvodina Rusyns. The Ukrainian alphabet is the official alphabet of the Vojvodina Rusyns. They do not have a flag or a national anthem, but they often use the national flag and national anthem of the Carpatho-Rusyns.

UNION OF THE SLAVIC NATION - СОЮЗ СЛАВЯНСКИХ НАРОДОХ
UNION OF THE SLAVIC STATES - СОЮЗ СЛАВЯНСКИХ ДЕРЖАВОХ

/Русинской ѓовор/
Русинской ѓовор — говор русинов. Прокинутой в Закарпатской волоси Украине, и ешшо на восходе Словакии, в Польше, Венгрии, Румьнии, Хорватии и сербским самоволосным крае Воеводина. Нареччи русинсково говора розделяются на карпатски и паннонски, али паннонско-югославски. Русинской говор шыбко схожой на украинской и могьот шшытатса как наречче украинского говора.

Slovenina SLOVANIA .. RUSINI
Rusini (zriedkavo Rusnaci a pod.) si; najzapadnejsia vetva voschodnich Slovanov na severovoschodnom Slovensku, v Halini, Bukovine, v Zakarpatskej oblasti Ukrajiny, v Rumunsku, v Srbsku, Chorvatsku, Majarsku a polsketni; skupina v USA a Kanade. Nikdy nemali svoj narodni stat. V Ukrajine /a v minulosti v komunizmu aj v cesko-Slovensku) existenciu Rusinov neuznavaji a povazhujno ich za Ukrajincov. Podja etnografickich priznakov sa delia na pi skupin: Lemkovia, Bojkovia, Huculi, Verchovinci a Doliniaci /= Hajnali/. Rusinina je jazyk obyvatelov severovschodnej ciasti Karpatskeho oblaka na pomedzu Slovenska, Ukrajiny, Polska, Majarska a Rumunska. Hovoria nim takisto komunity rusinskych vyscahovalcov a ich potomkov inde vo svete; najvycei v slowasnej dobe ziskala v srbskej autonomnej oblasti Vojvodina, kde je od roku 1974 jednam zo liestich zradnich jazykov. Jadro Rusinov zhije na Ukrajine, ktory viak rusininu oficialne neuznava a povazhuje za narecie ukrajininy. Divadlo Alexandra Duchnovica v Preshove je jedinim divadlom na Slovensku a na svete, ktory hra v rusinine - posobi od roku 1945. V roku 1995 bol rusinsky jazyk na Slovensku oficialne kodifikovany, v siasnosti sa na Slovensku vyuzhuje na niekojkich zakladnich shkolach.V roku 1998 bolo na pode Inititaltu narodnostnich studij Preshovskej univerzity zalozheny rusinske oddelenie. Niektory rusinski kazi Preshovskej greckokatolickej eparchie pouzhvaju rusininu v svjatej liturgii tak, cie apostol a Evanjelium citaju po rusinsky, a taktie aj kazej majsce v tomto jazyku.

/српски/
ЗАПАДНИ СЛOВЕНИ .. РУСИНИ
Русини су источнословенски народ, који претежно живи у западној Украјини, у покрајини Транскарпатија, а има их укупно око 610 000, од тога у Украјини око 560,000. Њихов језик спада у групу источнословенских језика. Русине неки сматрају посебним народом, док их други сматрају делом украјинског народа. Поред овог имена, Русини се у историјским документима помињу и под именима Рутени и Малоруси. Постоје такође и Русини у Војводини, чији језик спада у групу западнословенских језика и сличан је словачком.

ЛЕМКО LEMKO
EAST SLAVS .. UKRAINIANS - LEMKO ЛЕМКО
Lemko .. Лемко
Lemkos are one tribe of Ruthenians /Rusins / Rusyns / Rusnaks/.
LEMKO - montagnards of the northwest Carpathian mountain chain, having a unique dialect and culture. Their name derives from their common use of an expression of speech, "Lem," which means "but" or "only" or "like". In the past, Lemko was the description given to them by their eastern neighbors - the Boykos, who though speaking a dialect similar to the Lemko dialect, do not use the expression, lem. The land of the Lemkos /Lemki/, sometimes called "Lemkovyna," or "Lemkivshchyna," includes the higher elevations of the Carpathians of present-day Poland, extending to around the Poprad River to the west, and extending to the east as far as the region around Sanok, where it meets the Boyko region.
The corresponding latitudes of the adjacent highlands of modern-day Slovakia are also included by some in the description of Lemko-land. The Lemko dialect is considered by many linguists to be the western-most dialect of the Ukrainian language. Lemko speech, however, includes patterns matching those of the surrounding Polish and Slovak languages, and might be seen as a transitional dialect to Polish and Slovak /some even consider the dialect in Eastern Slovakia to be a dialect of the Slovak language/. In the early 20th century, many, but not all of the Lemkos in Poland accepted the name change of their national identity from Rus'/Rusyn /Rus'ian, Rusnyak/ or Ruthenian to the more modern term, Ukrainian. This phenomenon was less widespred in Slovakia. In the late 20th century, some Lemki, mainly emigres from the region, mainly from the southern slopes of the Carpathians in modern-day Slovakia, began an effort to codify and standardize a grammar for the local speech, under the designation "Lemko" or Ruthenian–Rusyn.
In 1939, about 130,000 Lemkos used to live in the Polish part of Lemkivshchyna. Mass emigration from Lemko-land to the Western hemisphere began in the late 1800s, diminishing the cultural uniqueness of the homeland areas. Cultural assimilation, most especially among the Slovaks to the south, has also diminished the numbers of Lemkos in their ancient mountainous homeland. In Poland, perhaps most of the Lemkos were removed by forced resettlement, first to the Soviet Union /about 90,000 persons/ and later to Poland's newly-acquired western lands in Wisla Action campaign of the late 1940s /about 35,000/. A minority have since returned. Today in the Polish part of the traditional Lemko region, the Lemki number some 10,000-15,000. About 50,000 live in the western and northern parts of Poland. During the census 2002 5,863 people in Poland declared Lemko nationality. Christianity in the region is thought to date to the efforts of Sts. Cyril and Methodius in the 800s. The religion of most Lemkos is Greek Catholic: they belong to the Ukrainian Greek Catholic Church in Poland; and, to the Ruthenian Catholic Church in Slovakia. A substantial minority belong to the Orthodox Church. The distinctive wooden architectural style of the Lemko churches is to place the highest cupola of the church building at the entrance to the church, with the roof sloping downward toward the sanctuary.

/Українська/
СХОДНИ СЛОВ’ЯНИ .. УКРАЇНЦИ .. ЛЕМКИ
Лемки, власна назва Руснаки - етнографічна група українців. Проживає в українських Карпатах /по обох схилах Східних Бескидів/ між ріками Сяном і попрадом у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині.
Лемківщина- українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців - лемки. Розташована в українських Карпатах /по обох схилах Сх. Бескидів/ між ріками Сяном і Попрадом у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині. Загальна площа бл. 3,500 км2.
Лемківщина На думку деяких дослідників, давніми предками лемків було слов'янське плем'я білі хорвати, що заселяло район Карпатських гір в 7-10 ст. У середньовічні часи територія Лемківщини входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Згодом землі Пд. Л. були захоплені Угорщиною, аз 1340-х рр. вся Лемківщина була включена Казимиром III Великим у склад Польщі, де перебувала до 1772. Східна частина Лемківщини творила Сяніцьку землю у складі Руського воєводства, західна належала до Краківського воєводства. В 14-16 ст. територія Лемківщини, була в абсолютній більшості заселена українцями. До кінця 16 ст. сформувалася сучасна лемківська говірка /діалект української мови/ і закріпилася в тих межах, які проіснували до 1946. У церковному відношенні Лемківщина належала до Перемиської єпархії, а більшість населення були греко-католиками. Віддалене розміщення краю, відсутність українських міст і національної інтелігенції зумовили слабкий національно-культурний зв'язок між Лемківщиною та іншими українськими етнічними землями /перш за все Галичиною та Наддніпрянською Україною/, утруднювало поширення українських національно-політичних течій. На поч. 20 ст. провідною течією у суспільно-політичному житті Лемківщині було москвофільство, ідеї якого поширювали переважно місцеві православні священики. Український національний рух почав розвиватися з кінця 19 - поч. 20 ст. Основними його осередками стали міста Новий Санч і Сянік

/po polsku/
SLOWIANIE WSCHODNI .. UKRAINCY .. LEMKOWIE
Lemkowie to wschodnioslowianska, rusinska grupa etniczna zamieszkujoca historyczny region Galicji, Zakarpacia oraz polnocni czehi Slowacji.
Wg ostatniego spisu powszechnego z 2002 r.w Polsce zhyje ok. 6 tysiocy lemkow, z czego okolo dziesisieciu procent mieszka w Lemkowszczynie. Do Polski przyjezhdajly Lemkowie z wielu krajow na ruzhnego rodzaju festiwale, gdyj maje silne poczucie odrobnosci. Sami Lemkowie szacujon swoju liczby na dziesiciokrotnie wiokszki nie w spisie, czyli okolo 60 tys. Podobne wyniki uzyskajy inne mniejszolci etniczne, tzn 10 razy mniejsze liczby od szacunkowych danych. Najbardziej uznany w Polsce teorii powstania tej grupy etnicznej, posiadajcej wlasny jazyk, wlasny kulturi i obyczaje, jest teoria tzw. migracji woloskich. Zaklada ona, ie poczuwszy od XII wieku wzdluj gownego grzbietu Karpat, z terenow dzisiejszej Rumunii rozpoczuja sie wodrowka pasterzy woloskich /kolonizacja woloska/. Ludnoshc ta mieszala sie po drodze z ludami ruskimi zamieszkujocymi tereny dzisiejszej Ukrainy przejmujoc i adaptujoc ich religij i kulturi. Na terytorium dzisiejszej Polski migracje te dotarly na przelomie XIII i XIV wieku. W swojej wodrowce na zachod pasterze ci doszli do terenow Beskidu wloskiego, tzw. osadnictwo na prawie wojoskim . Jednak im dalej wkraczali oni na terytoria polskie, tym wiokszy wpryw miascy na nich obyczaje i wprywy ludnosci zamieszkujocej te tereny. Grupy, ktore dotarly najdalej na zachod nie zdozhaly zachowac odrobnosci etnicznej i kulturowej. Miedzy wiekami XV i XVII, gdy migracje ostatecznie ustaly, zaczaly zmieniajon sie obyczaje ludow naplywajocych. Ostatecznie z pasterzy-wodrowcow przeksztalcili sie w osiadlych rolnikow. W koncu XVI wieku istniala juzh wiekszojo wsi, kture widajon na XX-wiecznych mapach. Sami lemkowie nazywali siebie Rusnakami. Nazwa "lemko" pojawila sie w poczontkach XIX wieku i pochodzi od charakterystycznego dla ich jazyka slowa "lem" /tylko, ale/, prawdopodobnie przejontego z jazyka slowackiego. Pierwotnie uzhywali jej tylko ich sosiedzi - Bojkowie, lecz wkrotce nazwa ta sie przyjlsa. Wincenty Pol okrezlash lemkow mianem "Czuchojocow", jednak zarowno nazwal, jak i zasilg przez niego podany, etnografowie uwazhajon za "calkowicie fantastyczne". W gwarach lemkowskich, ktore sie podobne do jazyka ukrainskiego, mozhna znalezhi wiele slow pochodzenia woloskiego, ktore do dzish wystopujon w jazyku rumunskim, ale tezh widajon bardzo wiele wplywow polskich, slowackich, a nawet wen;gierskich. Kontrowersyjny kwestij jest, czy gwary lemkowskie stanowic odrojlzyk, peryferyjne gwary jazyka ukrainskiego, czy tezh zachodnih odmiana jazyka rusinskiego.

KUJAWY - wazhniejsze historycznie terytoria etnograficzne
Pogorzanie - mniejsze grupy i terytoria etnograficzne
1. Bambrzy 2. Biskupianie i Dzierzieacy
3. Borowiacy i Puszczanie 4. Borowiacy Tucholscy
5. Chwalimiacy 6. Gorale Babiogorscy
7. Gorale Podhalajonscy 8. Gorale Sudeccy
9. G0rale Szczawniccy 10. Gorale jalescy
11. Gorale zywieccy 12. Hazacy
13. Kliszczaki i Zag0rzanie 14. Lachy i Walasi
15. Lachy Sudeckie 16. Mazurzy Wielejoscy
17. Poborzanie 18. Raciborzanie

GRUPY ETNOGRAFICZNE NA TERENIE PODKARPACIA
"Such were the fields where once beside a rill
Among the birch trees beside a hill
There stood a manor house, wood-built on stone;
From far away the walls with whitewash shoe,
The whiter as relieved by the dark green
Of poplars, that the autumn winds would screen.
It was not large, but neat in every way,
And had a mighty barn; three stacks of hay…"

"Srod takich pol przed laty, nad brzegiem ruczaju,
Na pagorku niewielkim, we brzozowym gaju,
Stal dwor szlachecki, z drzewa, lecz podmurowany;
Swiecily sie z daleka pobielane sciany,
Tym bielsze, ze odbite od ciemnej zieleni
Topoli, co go bronia od wiatrow jesieni.
Dom mieszkalny niewielki, lecz zewszad chedogi,
I stodole mial wielka, i przy niej trzy stogi…"

БОЙКО BOJKO
EAST SLAVS .. UKRAINIANS - BOJKO .. БОЙКО
Boyko .. Бойко is the name for a distinctive group of Ukrainian montagnards of the Carpathian highlands. The Boykos inhabit the western half of the Carpathians in Ukraine, and the adjacent areas of southeast Poland and northeast Slovakia. Boyki are one of the few groups that can still be referred to as "Ruthenians" or Rusyns. The name, "Boyko" is thought by some to originate in their patterns of speech, specifically the use of the expression, "bah!". Most Boyki belong to the Ukrainian Greek Catholic Church, with a minority belonging to the Ukrainian Orthodox Church. The distinctive wooden church architecture of the Boyko region is a three-domed church, with the domes arranged in one line, and the middle dome slightly larger than the others. Boyko is also a common surname among people with origins in Western Ukraine, including in Canada and the United States.
The Subcarphatian Voidoship /wojewodzstwo podkarpackie/

/Українська/
СХОДНИХ СЛОВ’ЯНИ .. УКРАЇНЦИ .. БОЙКИ
Бойки - етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат /"Бойківщина"/. Свій родовід бойки ведуть від давнього східнослов'янського племені білих хорватів, яких Володимир Великий приєднав до Київської держави. Походження назви "бойки" залишається нез'ясованим ще й досі. Найбільш науково обґрунтованими є дві гіпотези. Перша виводить назву від частки "бойе" /в значенні "так"/, що її вживає в розмові місцеве населення. За другою вона походить від імені "Бойко". Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів. З давніх часів вони займалися скотарством, останнім часом — землеробством, скотарством, садівництвом.
Бойківщина- історико-етнографічна область на північних і південних схилах Карпат від річокЛімниця і Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході, охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей і займає близько 8 тис. км кв. Походження назви від "бойки". На Бойківщині народилося багато відомих діячів, зокрема гетьман Петро Сагайдачний, генеральний суддя з Хмельниччини І. Креховецький.

/Polski/
SLOWIANIE WSCHODNI ... UKRAINCY .. BOJKOWIE
Bojkowie - grupa etniczna pochodzenia ruskiego i wolyskiego osiadla w XV-XVI wieku, zamieszkujoca Karpaty Wschodnie od Wysokiego Dzialu w Bieszczadach na zachodzie, do doliny lomnicy w Gorganach. Na zachodzie sesiadowali z lemkami, na wschodzie z Huculami.
Nazwa Bojkowie pochodzi prawdopodobnie od rasy woljuw, zwanych "bojkami", i zostala nadana przez etnografow. Sami Bojkowie nazywali sie Hirniakami albo Werchowyjocami, czyli goralami. Nazwa Bojkowie pochodzi prawdopodobnie od rasy woljow, zwanych "bojkami", i zostala nadana przez etnografow. Sami Bojkowie nazywali sie Hirniakami albo Werchowyjoncami, czyli goralami. Osadnictwo na interesujocym nas terenie rozpoczalo sie na przelomie XIV i XV wieku, wczeshniej te tereny byly calkowicie niezasiedlone.
Po II wojnie shwiatowejczly terenow zamieszkalych przez Bojkow (okolo 1/4) znalazla sie w Polsce. Wiekszoshc Bojkow natomiast wysiedlono do ZSRR, resztl w wyniku Akcji "Wisla" rozproszono po Polsce.

ГУЦУЛИ HUCUL
EAST SLAVS .. UKRAINIANS – HUCUL .. ГУЦУЛИ
Ivano-Frankivs'k is a region of Ukraine. Its capital is IVANO-FRANKIVSK
The Chernivtsi region lies in southwestern Ukraine.
Hutsuls - Гуцули, singular Гуцул, Romanian: Huculi, singular Hucul, Hutsul dialect: Hutsule, singular Hutsul; alternatively spelled Huculs, Huzuls, Hutzuls, Gutsuls, Guculs, Guzuls, or Gutzuls are an ethno-cultural group of highlanders who for centuries have inhabited the Carphatian mountains, mainly in Ukraine, but also in the northern extremity of Romania /in the areas of Bukovina and Nuramares/, as well as in Slovakia and Polnad.
Although Hutsuls have a distinct self-identity, there is an ongoing and, often politically charged, debate on whether Hutsuls are of theUkrainian ethnicity or theRusyns one /opinions also vary over their status as a subgroup of the Ukrainian ethnicity itself/, as well as whether they originated from theRomanian people. There are different versions for the origins of the name Hutsul. An explanation is that it comes from the Romanian language word for "outlaw" /cf. Rom. hoс - "thief"/. Other explanations place their origins in the Slavic kochul - "wanderer","migrant", in reference to their semi-nomadic lifestyle, to the name of the Turkic tribe of the Uzy, and even to the name of the Moravian king Hetsyl. Hutsuls inhabit areas situated between the south-east of those inhabited by theBoykos, down to the northern part of the Romanian segment of the Carpathians. Two prominent theories of their origin state that the Hutsuls may have begun as an earlynon-Romanised Thracian or Dacian population, which was later linguistically assimilated with the neighboring Slavs, or the origin may only go back as far as a later Romanised dacian /Romanian/ population /Vlachs/, which was also linguistically assimilated. Although most of them speak the Hutsul dialect /a dialect of Ukrainian/Rusyns with Polish influences.

/Українська/
СХОДНИХ СЛОВ’ЯНИ .. УКРАЇНЦИ .. ГУЦУЛИ
Гуцули - етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України; північ Румунії - мармороські гуцули.
Український лiнгвiст Б. Кобилянський на основi аналiзу гуцульсько-покутського дiалекту та iсторичних даних висунув гiпотезу про те, що предками населення Гуцульщини й Покуття були племена схiдних слов'ян — уличів /пiвдень Надднiпрянщина від Дністра/ i тиверців /край між Дністром і Карпатами/, якi з переселилися в Карпати i асимiлювались з мiсцевим населенням.

/polski/
SLOWIANIE WSCHODNI .. UKRAINCY .. HUCULI
Huculi - grupa etniczna gorali pochodzenia ruskiego i woloskiego, zamieszkujoncy ukrainski i rumunski czashc Karpat Wschodnich - Gorgany, Czarnohory ewidowiec, Karpaty Marmaroskie, Poloniny Hryniawskie i Beskidy Pokucko-Bukowinskie. Obok lemkow i Bojkow, z ktorymi sesiadujon od zachodu, jest to jedna z trzech glownych grup rusinskich gorali mieszkajoncych we wschodniej czashci luku karpackiego. Okreshlenie "Huculi" upowszechnilo sie w XIX wieku. Huculi stworzyli oryginalny kulturi regionalni w dorzeczu gornego Prutu, obu Czeremoszow: Bialego i Czarnego, oraz Cisy, z dala od szlakow handlowych, drog i dushych miast. Ich tradycyjnym zajonciem jest hodowla bydla, pasterstwo i myjalistwo. Zajmowali sie rowniej hodowli koni; wyhodowali uchodzonce za pilkne i bardzo wytrzymaje konie huculskie. Dzieje osadnictwa na terenach Huculszczyzny siegajon jeszcze czasow neolitu. Juzh od IX wieku pasterze rumunscy z Woloszczyzny /takzhe moldawci wengierscy z Karpat poludniowych/ wraz z rodzinami i stadami owiec i kaz posuwali sie gorami i wzdluzh nich w poszukiwaniu pastwisk, dochodzyc niemal do Tatr. Shlady pochodzenia rumunskiego znalejon mozhna w nazwach miejscowojonci i gur, nazwach pospolitych, budownictwie, muzyce, strojach ludowych. Na te same tereny naplynyli Rusini wypierani przez najazdy mongolskie. Prawoslawna wspolnota religijna obu grup doprowadzila do zlania sie ich i wytworzenia jednego narzecza opartego na jazyku ruskim z domieszki rumunski, wen;gierski i polski. W XII w. monumentalny lancuch Czarnohory i jej podnozhy nalezhal do Rusi Halicko–Wolynskiej, zas od czasow Kazimierza Wielkiego /XIV w./ Huculszczyzna znajdowala sie w obrobie Rzeczypospolitej. Po 1772 Huculszczyzna weszla w sklad monarchii austriackiej, a nastenpnie austro-wengierskiej. W latach miendzywojennych znowu znalazla sie w Polsce. Od wrzeshnia 1939 r. Huculszczyzna przestala nalezhej do Polski. Osiedli tam Polacy i inne nieruskie mniejszoshci narodowe zostali stamtod wysiedleni. Miendzy innymi to wlashnie bylo powodem spadku zainteresowania tym obszarem ze strony polskich etnografow.

/Magyar/
Huculok
A huculok ruszin eredete napcsoport a Karpatokban. A hucul a Galacinbal us Bukovinobol Havasmezhre, Vislorsziba us Oroszkore vandorolt legkisebb ruszin terzs. A hucul nemzetishgnek szama mintegy 30 ezer. Huculvidek kuzpontja Kerasmezh.

POLESZUK ПАЛЯШУК
EAST SLAVS .. BELARUSIANS - POLESZUK .. ПАЛЯШУК
Poleszuk /Polish spelling/, or Poliszuk /Polishuk/, /in local Ukrainian dialect/, Palyashchuk /in Belarusian/, Poleshchuk /in Russian/ is the name given to the people who populated the swamps of Polesie. Asked for nationality, they usually answered tutejszy, i.e., "I am local", so during a census in Poland part of the Russian Empire they were they were put either in the cell "others" or, depending on the religion, in "Poles" or "Belarusians". /A similar was reported to happen in other places, e.g., in Wilno province./ The Primary Chronicle uses the name Dregovichs for an ancient Slavic tribe settled between Pripyat and Western Dvina rivers. The name comes from the Slavic word dregva /dryhva/, "swamp". This tribe is thought to be ancestors of modern Poliszuks.
Their dialect, being close to Ukrainian, Belarussian and Polish languages, was recently assigned as dialect of Ukrainian. The Podlasie Voivodship /in Polish wojewдdztwo podlaskie/, is an administrative and local government region or voivodship of north-eastern Poland. Lublin Voivodship /in Polish wojewдdztwo lubelskie) is an administrative and local government region or voivodship in the eastern part of Poland.
The greater part of the territory is taken up by lowlands: Brest Polesie in the Southwest and Pripyat Polesie in the East of the region. The Zagorie Plain is located between them. The Pribugsky Plain is in the West, Baranovichi Plain and a part of Novogrudok Hills are in the North of the region. The Pripyat is the main river of the region, with these tributaries: Pina, Yaselda, Bobrik, Tsna, Lan, Sluch on the left, and Styr, Goryn, Stviga on the right. The Shchara, a tributary of the Neman River is in the North. The Bug River with Mukhavets and Lesnaya tributaries are in the West. One of the oldest national parks Belovezhskaya Pushcha is situated in the Northwest of Brest region.

/Polski/
SlOWIANIE WSCHODNI .. POLESZUCY
Poleszucy - to nazwa grupy etnicznej, ktura zamieszkiwala bagna Polesia, dzisiaj zamieszkujoncy odlegle tereny Polski, Bialorusi, i Ukrainy. Poleszucy poslugujon sie dialektem jazyka ukrainskiego, tezh zblizhonego do bialoruskiego i polskiego.
Badacze twierdzy zhe przodkami Poleszukow byli Dregowicze, ktorzy zamieszkiwali tereny nad Prypecii i Sozhi /prawe - zachodnie doplywy gornego Dniepru/. Dopiero niedawno rozwinili swoji wlasni tozhsamoje narodowy, dawniej gdy zapytani o podanie swojej narodowojonci, odpowiadali "tutejszy". W spisie ludnoshci Polski z 1931 roku ok. 800,000 osob uwazhalo siebie za tutejszych. Wspolczejnie Poleszucy w Bialorusi stanowic jedny z odrobnych kulturalnych i etnicznych czashci tego panstwa

Polesie
Polesie /845/ – kraina geograficzna i historyczna, lezhonca na terytorium obecnej Bialorusi, Ukrainy i Polski. Stanowi poludniowo-zachodniej czashc Nizhou Wschodnioeuropejskiego. Polesie stanowi plasky rowninej, lezhujoncy w dorzeczu Prypeci i Bugu. Wysokoshc nad poziomem morza: 100-250 m /maks. 316 m./

/Беларуская мова/
ЎСХОДНІЯ СЛАВЯНЕ - БЕЛАРУСЫ .. ПАЛЯШУК
Палесьсе - адна з найвялікшых еўрапейскіх , балотных тэрыторыяў, што зьмяшчаецца ў паўднёва-заходняй частцы Ўсходне Еўрапейскай нізіны, пераважна паабапал беларуска ўкраінскай-мяжы, а таксама часткова ў Польшчы ды Расеі. Агульная плошча - каля 270 тыс. км². Вышыня - 100-250 м над узроўнем мора. Галоўныя рэкі Палесься – Прыпяць, Дняпро /у сярэдняй плыні/, Дзісна. У 1960-1980-я гады землі Палесься падвергліся значнаму асушэньню падчас меліярацыі. Насельнікі Палесься завуцца палешукамі.

RADIMICHS РАДЗИМИЧИ
EAST SLAVS .. RADIMICHS .. РАДЗИМИЧИ
Slavic tribes - the Belarusians' ancestors
The Radimichs ..Radzimicy
/Радимичи in Russian/, a tribe of East Slavs of the last few centuries of the 1st millenium, which inhabited upper east parts of the Dnieper down the Sozh River and its tributaries. The name probably derives from the name of the forefather of the tribe - Radim. The lands of the Radimichs were conveniently connected with the central regions of the Kievan state by waterways. In 11th and 12th centuries, the Radimichs had a few known cities: Gomiy /today's Gomel/ and Chichersk on the Sozh, Vschizh on the Desna River, Vorob'yin, Ropeisk, Starodub and others. Seven-beam temporal jewelry made of bronze or silver represent a specific ethnic trait of the Radimichs of the 9-11 centuries.
There is little information on the Radimichs. Historians know that in the middle of the 9th century they were paying tribute to the Khazars. In 885, the Radimichs were conquered by Prince Oleg and became part of the Kievan Rus. In 907, the Radimichs are mentioned as a part of Oleg's army in his military campaign against Czargrad. In 984, the Radimichs tried to break away from the Kievan Rus, but were defeated on the Pischan River by Vladimir the Great's commander Volchiy Khvost /Wolf's Tail/. Since then, there had been no mentioning of the tribe in the chronicles. They continued living on their land, gradually assimilating with neighboring tribes and peoples and forming the Belorussian nationality. Subsequently, the lands of the Radimichs became a part of the Chernigov and Smolensk principalities. The Radimichs were last mentioned in a chronicle in 1169.

/Русскій/
ВОСТОЧНИЕ СЛАВЯНЕ .. БЕЛОРУСЫ .. РАДИМИЧИ
Радимичи — наименование населения, входившего в союз восточно-славянских племён, обитавших в междуречье верхнего течения Днепра и десны. Около 885 радимичи вошли в состав Древнеруского государства, а в XII веке они освоили большую часть Черниговской и южную часть Смоленских земель. Название происходит от имени родоначальника племени Радима.

/українська мова/
СХОДНИХ СЛОВ’ЯНИ .. БІЛОРУСІ .. РАДИМИЧІ
Радимичі, сх.-слов. плем'я, що жило між дніпром і Сожжю. Це плем'я займалося мисливством, пасічництвом, скотарством та підсічним хліборобством. Головні городи — Гомель, Чечерськ і вщиж. Літопис повідомляє, що в сер. 9 століття. Радимичі сплачували данину хозарам. До Київської держави їх приєднав Олег 885, а остаточно Володимир Святославич /894/. У 911 р. брали участь у поході Олега на візантію. Коли ж Київcька держава по смерті Ярослава Володимировича розпалася на уділи, зах. частина землі Радимичів увійшла до складу Смоленського, а сх. — Чернігівського князівств. Археологічні пам’ятки Радимичів: – численні курганні могильники з трупоспаленнями /9-10 ст./ та трупопокладаннями /11-12 ст./
Рдимичі разом з кривичами та дреговичами створили білоруський народ.
Востаннє радимичі згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1169 році.

/Беларуская мова/
ЎСХОДНІЯ СЛАВЯНЕ - БЕЛАРУСЫ .. РАДЗІМІЧЫ
Беларускія плямёны – гэта крывічы, дрыгавічы, радзімічы. Потым ідзе разьдзяленьне на дрэўлянаў, палачанаў, вяцічаў. Але ўсе яны крыўскага паходжаньня. Радзімічы - правадыр Радзім. /родны/ Радзімічы назва насельніцтва якое ўваходзіла ў склад зьвязу ўсходнеславяанскіх пламёнаў. Радзімічы жылі ў мжрэччы верхняй плыні Дняпра і Дзясны.
Недзе каля 885 году радзімічы ўвайшлі ў склад Старажытнарускай дзяржавы, а ў ХІІ стагоддзі яны абжылі большую частку Чарнігаўскай зямлі і паўднёвую частку Смаленскіх земляў. Лічыцца, што назва радзімічы паходзіць ад першага правадыра племя РАДЗІМА.
/пра Беларускія Плямёны/ Славяне, падобна іх папярэднікам, жылі ў вялікіх сем’ях. Сем’і складалі сваяцкую абшчыну (род). Род распараджаўся зямлёй вакол паселішча і большасцю прыладаў працы. Абшчыны аб’ядноўваліся ў плямёны. Але меліся і значна большыя аб’яднаньні - саюзы плямён: крывічы, радзімічы і дрыгавічы. Крывічы (палачане) насялялі басейн Заходняй Дзвіны і верхняга Падняпроўя, радзімічы – Пасожжа, а дрыгавічы – Палесьсе і цэнтральную частку Беларусі. Рэлігія славян гэтага перыяду ўяўляла сабой паганства /язычніцтва/ – рэлігійныя вераваньні, абрады і святы, выпрацаваныя на працягу стагоддзяў да з’яўленьня манатэізму - веры ў адзінага Бога. Сярод багоў славянскага пантэона пераважалі звязаныя з земляробствам і жывёлагадоўляй Пярун, Дажджбог, Грамніца, Вялес, Стрыбог, Цёця, Ярыла, Купала, Жыцень; увасабленьні "культу продкаў" Род і Рожаніца, а таксама шматлікія духі /вадзянік, дамавік, лесавік, багнік і г. д./. Некаторым з багоў нават прыносіліся чалавечыя ахвяры. Пры пахаваньні быў распаўсюджаны абрад трупаспальваньня. Святы і абрады пераважна звязваліся з цыклам земляробчых работ.

ДРЕВЛЯНЕ DREVLIANS
EAST SLAVS .. ДРЕВЛЯНЕ .. DREVLIANS
The Drevlians /Древляне in Russian, or Drevlyane/, a tribe of Eastern Slavs between the 6th and the 10th centuries, which inhabited the territories of Polesie, Right-bank Ukraine west of Polans, down the stream of the rivers Teterev, Uzh, Ubort, and Stviga. On the West, Drevlians’ territories reached the Sluch River, where the Volynians /волыняне, or Volynyane/ and Buzhanians /бужане, or Buzhane/ lived. On the North, Drevlians’ neighbors were Dregovichs /дреговичи, or Dregovichi/. The name of the tribe derives from the Russian word древо or дерево /drevo, or derevo, which means "tree"/ due to the fact that the Drevlians used to live in thick woods. The Drevlians left many archaeological monuments, such as agricultural settlements with semi dug-outs /or earth-houses/, moundless burial grounds and barrows, fortified towns like Vruchiy /today's Ovruch/, Gorodsk, site of an ancient settlement near Malin /supposedly, a residence of the Drevlian prince Mal/ and others. The principal city of the Drevlians was Iskorosten /today’s Korosten/ on the Uzh River, where one can still see a group of compact ancient settlements. By the end of the first millennium, Drevlians had already had well-developed farming and handicrafts. The Drevlians were fervently opposed to any attempts from the outside to include them in the Kievan Rus. According to a number of chronicles, in times of Kyi, Schek and Khoriv (supposedly, founders of Kiev) the Drevlians had their own princely rule and were frequently at war with the Polans. In 883, Prince Oleg made the Drevlians pay tribute to Kiev. In 907, the Drevlians took part in the Kievan military campaign against the Byzantine Empire. After Oleg’s death in 912, the Drevlians stopped paying tribute. Oleg’s successor, Prince Igor, made them change their mind, however, he would be killed by the Drevlians in 945 during the collection. Igor’s widow Olga avenged her husband’s death in an extremely harsh manner, killing drevlianian ambassadors and nobility, burning their capital of Iskorosten to the ground and leveling other towns. After having subjugated the Drevlians, Olga transformed their territories into a Kievan appanage with the center in Vruchiy. The last mentioning of the Drevlians was in a chronicle of 1136, when their lands were given as a gift to the Desyatinnaya Church by Yaropolk Vladimirovich.

/Русский/
ВОСТОЧНИЕ СЛАВЯНЕ .. РУССКИЕ .. ДРЕВЛЯНЕ
Древляне — одно из племен русских славян, жили по Припяти, Горіни, Случи и Тетереву.
Имя древляне, по объяснению летописца, дано им потому, что они жили в лесах. Описывая нравы древлян, летописец выставляет их, в противоположность соплеменникам своим — полянам, народом крайне грубым /"живяху скотьски, убиваху друг друга, ядяху все нечисто, и брака у них не бываще, но умыкиваху у воды девица"/. Ни археологические раскопки, ни данные, заключающиеся в самой летописи, не подтверждают такой характеристики. Из археологических раскопок в стране древлян можно заключить, что они обладали известной культурой. Прочно установившийся обряд погребения свидетельствует о существовании определенных религиозных представлений о загробной жизни: отсутствие оружия в могилах свидетельствует о мирном характере племени; находки серпов, черепков и сосудов, железных изделий, остатков тканей и кож указывают на существование у древлян хлебопашества, промыслов гончарного, кузнечного, ткацкого и кожевенного; множество костей домашних животных и шпоры указывают на скотоводство и коневодство; множество изделий из серебра, бронзы, стекла и сердолика, иноземного происхождения, указывают на существование торговли, а отсутствие монет дает повод заключать, что торговля была меновая. Политическим центром древлян в эпоху их самостоятельности являлся город Искоростень; в позднейшую пору центр этот, по-видимому, перешёл в город Вручий /Овруч/ Подчинение Киеву
По сказанию летописи, в давние времена древляне обижали своих соседей полян; но уже Олег подчинил их Киеву и наложил на них дань. В числе племен, подчинённых Олегу и участвовавших в походе его на греков упоминаются и древляне; но они покорились не без упорной борьбы. По смерти Олега они сделали было попытку освободиться; князь Игорь победил их и наложил еще большую дань. В 945 при попытке киевского князя Игоря собрать повторную дань с древлян те возмутились и убили князя. Вождь древлян Мал предпринял попытку посвататься к вдове Игоря, княгине Ольге, но та, движимая чувством мести, обманом убила Мала и его сватовское посольство, заживо закопав в землю. После этого Ольга вместе с малолетним сыном Игоря Святославом пошла войной на древлян, разгромив их. Вдове Игоря, Ольге, летопись приписывает окончательное подчинение древлян. Святослав Игоревич посадил в Древлянской земле своего сына, Олега. Владимир Святой, раздавая волости своим сыновьям, посадил в Древлянской земле Святослав, который был убит Святополком Окаянным. Со времени Ярослава Древлянская земля входит в состав Киевского княжества.

/українська мова/
СХОДНИХ СЛОВ’ЯНИ .. ДРЕВЛЯНИ
Древляни /деревляни/ /тепер поліщуки/, східнослов’янське плем’я /союз племен/, у VI-X ст. жили на українському Поліссі. На півночі землі Древлян доходили до р.Прип'яті, на півдні – до річок Здвижу і Тетерева, на сході – до Дніпра, на заході – до межиріччя Случі й Горині. За повідомленнями Костянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з половцями. Найбільші міста: Іскоростень /Коростень/, Вручій /Овруч/, Малин. До входження в Київську Русь землі Древлян становили самостійне князівство з центром в Іскоростені.
У 884 р. київський князь Олег підкорив Деревлян, але після його смерті /912 р./ вони вийшли з-під влади Києва. В 914 р. київський князь Ігор знову підкорив Деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. У 942 р. відбулися збройні сутички між військами київського князя й Деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігоря в 945 провести повторний збір данини серед Древлян привела до повстання Деревлян у 945 році і загибелі князя. В 946 р. княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала древлянське князівство. Східну частину земель Древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства. Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами /залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо/. Останній раз Древляни згадуються в літописі під 1136 р., коли князь Ярополк, син князя Володимира Мономаха подарував їхню землю Десятинній церкві.

/Беларуская мова/
ЎСХОДНІЯ СЛАВЯНЕ - ДРЭЎЛЯНЕ
Дрэўляне – адно са славянскіх плямёнаў; жылі па Прыпяці, Гарыні, Случы і Цецярэву. Палянскі летапісца тлумачыць, што назва дрэўляне пайшла ад таго, што гэтае племя жыло ў лясах /беларускае ДРЭВА/. Паколькі летапісца належыў да племя палян, дык апісваў дрэўлянаў, як народ грубы і дзікі. /"живяху скотьски, убиваху друг друга, ядяху все нечисто, и брака у них не бываще, но умыкиваху у воды девица "Жывуць, як быдла, адзін аднаго забіваюць, ядуць усё паганае, і шлюбу ў іх не бывае, а крадуць яны дзяўчат ля вады/

/polski/
SLOWIANIE WSCHODNI .. DREWLANIE
Drewlanie /ukr. Деревляни, ros. Древляне/ - jedno z plemion nalezhonce do grupy wschodnich plemion slowianskich. Zamieszkiwali w dorzeczach Sluczu i Prypeci na Polesiu Wolynskim. W 884 podbici przez Olega, wladcy rusi kijowskiej. Glowne grody: Owrucz, Iskorosten. Nazwa pochodzi od derewo /drzewo/, jako zhe zamieszkiwali gusto zalesione tereny.

ИЛЬМЕНСКИЕ СЛАВЯНЕ ILMEN SLAVS
EAST SLAVS .. RUSSIANS - ILMEN SLAVS ИЛЬМЕНСКИЕ СЛАВЯНЕ ...
The Ilmen Slavs /Ильменские славяне Russian/, the northernmost tribe of the East Slavs, which inhabited the shores of the Lake Ilmen and the basin of the rivers of Volkhov, Lovat, Msta and the upper stream of the Mologa River in the 6-10 centuries. The Ilmen Slavs left a few archaeological monuments of the 6-8 centuries, such as agricultural settlements and tall conelike kurgans with incinerated bodies. The most ancient settlement is dated back to the 7th or 8th century. Numerous archaeological finds, such as a metal tip for a wooden plough, indicate that the Ilmen Slavs had a well-developed agriculture. The principal cities of the Ilmen Slavs were Staraya Russa and Novgorod, which had appeared in the 9-10 centuries. The land of the Ilmen

/Русский/
ВОСТОЧНИЕ СЛАВЯНЕ .. ИЛЬМЕНСКИЕ СЛАВЯНЕ
Словене /ильменские славяне/ — восточнославянское племя, жившее во второй половине первого тысячелетия в бассейне озера Ильмень и верхнего течения Мологи и составлявшее основную массу населения Новгородской земли. Ильмень — озеро в западной части Новгородской обасти. Площадь озера в зависимости от уровня воды меняется от 733 до 2090 км кв, длина — 40 км, наибольшая ширина — 32 км; глубина до 10 м. Берега преимущественно низменные, на юге болотисты. В озеро Ильмень впадают реки: Мста, Пола, Ловать с Полисью, Шелонь с Мшагой, Веренда и др.; из озера вытекает река Волхов, впадающая в Ладожское озеро. Ильмень входит в состав Вышне-Волоцкой водной системы. По преданию, название озера происходит от имени вымышленной героини Илмеры. Илмера — сестра князя Словена, сына Скифа, правнука Иафетова. По её имени, по преданию, названо озеро Ильмень. Илмера принадлежит к числу вымышленных лиц в истории Древней Руси /древнерусскими книжниками — большей частью в XVII веке8.

УСХОДНІЯ СЛАВЯНЕ .. ІЛЬМЕНСКІЯ СЛАВЯНЕ
Славене /ільменскія славяне/ усходнеславянскае племя, якое ў другой палове першага тысячагоддзя жыло ў басейне возера Ільмень і ў вярхоўях ракі Малогі. Ільменскія славяне складалі большасць насельніцтва Наўгародзкай зямлі.

KRIVICHS КРИВИЧИ
EAST SLAVS.. BELARUSIANS – KRIVICHS .. КРИВИЧИ
The Krivichs /Кривичи in Russian, or Krivichi/, a tribe of East Slavs between the 6th and the 12th centuries, wEAST SLAVS.. BELARUSIANS – KRIVICHS .. КРИВИЧИ
The Krivichs /Кривичи in Russian, or Krivichi/, a tribe of East Slavs between the 6th and the 12th centuries, which inhabited the upper reaches of the Volga, Dnieper, Western Dvina, the southern part of the Lake Chud and parts of the Neman basin. The name of the tribe probably derives from the name of their forefather Prince Kriv, who bore the nickname of Krivoy /"Handicapped"/ due to some possible birth defect. It is likely that the Krivichs were the first of the East Slavs to leave the Carpathian Mountains in the 6th century and head northeast, absorbing scanty Finno-Ugric and Baltic tribes /the Krivichs couldn't move towards northwest or west because of their encounters with strong Lithuanian and Finnish tribes/. Having settled around the Road from Varangians to Greeks, the Krivichs took part in trading with Scandinavia and Byzantine Empire. Constantine VII mentioned in his writings that the Krivichs had been making special boats in order to come and trade with Czargrad. The Krivichs left many archaeological monuments, such as the remnats of agricultural settlements with traces of ironworks, jeweler's art, blacksmith's work and other handicrafts; long kurgans of 6-9 centuries with incinerated bodies; burial mounds of rich warriors with weapons /especially in the Gnezdovo kurgans/; sets of distinctive jewelry /bracelet-like temporal rings and glass beads made out of streched wire/. By the end of the first millennium, the Krivichs had already had well-developed farming and cattle-breeding. Principal cities of the Krivichs were Izborsk, Polotsk, Smolensk and, probably, Pskov. It was the land of the Krivichs where they would found Moscow. According to a number of chronicles, the Krivichs had had their own princely rule in the second half of the 9th century before becoming a part of the Kievan Rus. The Krivichs as a tribe, subjugated by Kiev, took part in Oleg's and Igor's military campaigns against the Byzantine Empire. The last tribal prince of the Krivichs was Rogvolod, who would be killed together with his sons by the Prince of Novgorod Vladimir the Great n 980. The Krivichs were last mentioned in a chronicle in 1162, when their lands had already been a part of the Smolensk and Polotsk principalities and Novgorod. The Krivichs played a big role in colonization of the area between the rivers of Volga and Klyazma. Together with the Dregovichs, they were the forefathers of the Belorussian nationality.

/Беларуская/
ЎСХОДНІЯ СЛАВЯНЕ - БЕЛАРУСЫ .. КРЫВІЧЫ
Крывічы — буйная этнічная супольнасьць сярэднявечча, якая займала тэрыторыі ад верхняга Панямоньня, сярэдняга ды верхняга Прыдзьвіньня, верхняга Падняпроўя ды Паволжа, а таксама басэйны рэк Вялікай ды Ловаці. Крывічы былі асноўнымі насельнікамі Полацкага, Смаленскага ды Пскоўскага княстваў. Крывічы зьяўляюцца асноўнай этнаўтваральнай адзінкай беларусаў.
Існуе некалькі гіпотэзаў зьяўленьня этноніма "крывічы". Згодна адной зь іх, назва існавала ў ІІ тыс. да н.э. як этнічнае найменьне часткі носьбітаў археалагічнай культуры шнуравой керамікі. Назоў этнасу "крывічы" можа паходзіць ад назвы краю Krieva. Найбольш аргументаванай здаецца гіпотэза, згодна зь якой этнічны назоў паходзіць ад імя міфічнага пачынальніка пэўнай рэлігійнай традыцыі - найвышэйшага сьвятара Крыва, культ якога быў уласцівы большасьці балцкіх народаў. Археалагічныя, тапанімічныя, лінгвістычныя, антрапалагічныя дадзеныя сьведчаць, што крывічы - гэта балцкі этнас, роднасны літоўцам, латышам, латгалам, прусам, яцьвягам, жамойтам які ў выніку культурнага ўплыву з першай паловы ІХ ст. стаў пераходзіць на славянскую мову. Асноўнымі гарадамі трох галін крывічаў зьяўляліся Пскоў, Полацк ды Смаленск, якія сталі цэнтрамі ўдзельных княстваў. Апошнія згадкі непасрэдна пра крывічаў адносяцца да 1128 году, аднак назвы «крывіцкі», "Крывія" захаваліся аж да цяперашняга часу. Так, у латыскай. Крывічы – правадыр /вождь/ Крэў.

/Рolski/
SLOWIANIE WSCHODNI .. BIALORUSINI .. KRYWICZE
Krywicze to plemiu slowianskie zamieszkujonce w IX–XIII w. tereny nad gornym Dnieprem i Wolgi w poczontkowym biegu rzeki Moskwy oraz nad shrodkowy Dwiny. Glownymi ich oshrodkami byly: Polock, Smolensk, Witebsk, Izborsk i najprawdopodobniej takzhe Pskow. Wplyw na ich kultury i rozwoj miali Baltowie i Finowie ugrofinskie pochodzenie nazw miejscowych. W drugiej polowie IX w. zostali przyloczeni przez ksiancia Olega do Rusi Kijowskiej. Ostatni raz wzmiankowani byli w 1162 roku. Poslugiwali sie jazykiem zaliczanym do grupy wschodnioslowianskiej. Za spadkobiercow Krywiczow uwazhajon sie dzisiejsi Bialorusini. Plemie to w ich mitologii narodowej zajmuje podobne miejsce, jak plemie Polan u Polakow. Utworzone przez Krywiczow Ksianstwo Polockie jest uwazhane za pierwsze panstwo bialoruskie. Do polowy dziewiantnastego wieku czensto, a obecnie sporadycznie, Bialorusini okreshlajon samych siebie mianem Krywiczow. Dlatego Jan Czeczot, wydajonc swoj zbior tlumaczen na polski bialoruskich Piesni wieoniaczych znad Niemna, w podtytule zbioru na okreshlenie ich jazyka uzhyl; sformulowania slowiansko-krewicki.

/Українська мова/
СХОДНИХ СЛОВ’ЯНИ .. БІЛОРУСИ .. КРИВИЧИ
КРИВИЧИ – одне із східнослов’янських племен /союзів племен/ 6-9 ст., згадуваних у давньоруських літописах. Жили у верхів’ях Дніпра, Західної Двіни, Волги та в південній частині басейну Чудського озера. Головні міста: Смоленськ, Полоцьк, Ізборськ, Торопець і , можливо, Псков. У кінці 9 ст. земля К. ввійшла до складу Київської Русі. Вважається, що останній племінний князь крівічей Рогволод разом з синами був убитий в 980 новгородським князем Володимиром Святославічем. Основні заняття кривичів це землеробство, а також скотарство і ремесла /залізоробне, ковальське, ювелірне та ін./. На землях К. утворилися Смоленське і Полоцьке князівства, а північно-західна частина їхньої території увійшла до складу володінь Новгорода. Востаннє кривичі згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1162 році. Так у Іпатьевськом списку крівічи згадані востаннє під 1128 а полоцькі князі названі кривичськими під 1140 і 1162. Після цього кривичі більше не згадуються в східнослов'янських літописах. Проте племінне ім'я кривичи ще досить довго уживалося в іноземних джерелах /аж до кінця XVII століття/. У латиську мову слово krievs увійшло для позначення русичів взагалі.

/Русский/
ВОСТОЧНИЕ СЛАВЯНЕ .. КРИВИИЧИ
Кривичи — многочисленное восточнославянское племя /племенное объединение/, занимавшее в VI—X веках верховья Волги, Днепра и Западной Двины, южную часть бассейна Чудского озера и часть бассейна Чудского озера и часть бассейна Немана. Иногда к кривичам причисляют и ильменских славян. Кривичи были, вероятно, первым славянским племенем, двинувшимся из Прикарпатья на северо-восток. Ограниченные в своём распространении на северо-запад и запад, где они встретили устойчивые литовские и финские племена, кривичи распространились к северо-востоку, ассимилировав с жившими там финнами. Поселясь на великом водном пути из Скандинавии в Византию /путь из варяг в греки/, кривичи принимали участие в торговле с Грецией; Константин Багрянородный говорит о том, что кривичи делают лодки, на которых русы ходят в Царьград. Участвовали в походах Олега и Игоря на греков как племя, подчинённое киевскому князю; в договоре Олега упоминается их город Полоцк. Уже в эпоху образования русского государства у кривичей существовали политические центры: Изборск, Полоцк и Смоленск. Считается, что последний племенной князь кривичей Рогволод вместе с сыновьями был убит в 980 новгородским князем Владимиром Святославичем. В Ипатьевском списке кривичи упомянуты в последний раз под 1128, а полоцкие князья названы кривичскими под 1140 и 1162. После этого кривичи больше не упоминаются в восточнославянских летописях. Однако племенное имя кривичи ещё довольно долго употреблялось в иностранных источниках /вплоть до конца XVII века/. В латышский язык слово krievs вошло для обозначения русских вообще, а слово Krievija для обозначения России. Юго-западная, полоцкая ветвь кривичей также именуется полочанами. Вместе с дреговичами радимичами и некоторыми балтийскими племенами эта ветвь кривичей составила основу белорусского этноса.
Северо-восточная ветвь кривичей, расселённая главным образом на территории современных Тверской, Ярославской и Костромской областей, находилась в тесном контакте с финно-угорскими племенами. Граница между территорией расселения кривичей и новгородских словен определяется археологически по типам захоронений.

НационалистБг.ком публикува само 1/2 от потеклото на славянството, има време